про те минуле, про те, що бачив за десять отих років — кидають мене в жах!! А що-ж би було, як би я списав оту темрявну декорацию і розповів про тих грубіянських лицедїїв, з якима судило ся минї справляти монотонну, десятирічну драму?
Минаймо, минаймо, моя облесна память! оте моє минуле. Не завдаваймо споминками про те минуле туги серцю любого приятеля! Забудьмо, простїм темних людий, як простив Милосердний Чоловіколюбець своїх жорстоких розпинателїв. Обернїм ся до ясного, до тихого, як наш український вечір осїнний, та запишемо усе, що бачив, що чув, усе, що перекаже серце.
Від 2 мая одержав я з Петербурга од Михайла Лазаревського листа і 75 рублїв. Лазаревський повідомив мене: лїпше мовити: повитав мене з волею. Одначе з „корпусного штабу“ досї нїчого нема і я, дожидаючи з того штабу наказу, збираю вісти про волжське пароходство. Інколи приїздять сюди з Астрахани флотські офіцери на крейсерах з рибної експедициї. Але з оповідань їх я, хоч як того бажаю, не спроможу ся вирозуміти собі оте пароходство. Статистичних відомостий минї не треба: я бажаю довідати ся: чи часто ходять пароплави з Астрахани до Нижнього-Новгороду? та скількі платять пасажири за переїзд? Отже хоч як пильную, а тількі про те й довідав ся, що й місце всяке є і платня ріжна; а пароходи з Астрахани до Нижнього ходять вельми часто. Хиба не правда, що відомости певні?!
Не вважаючи, одначе, на такі певні відомости, я вже скомпонував (звістно в думках) подорож Волгою: затишно, спокійно, а головна річ — дешево. Пароплав бере на буксір, (отсе єдина певна звістка) по кількі барок, чи як їх іменують „подчалковъ“ до Нижнього Новгороду з різною клажею. От на одній з таких барок я й гадаю примостити ся тай пролежати там до Нижегородського дилїжансу. Потім в Москву. З Москви, помолившись за Фультонову душу, через 22 години і в Петербурзї. Чи
