отаборимося. Завертай, Стрято, коня та жени здовж війська й возів і голоси, що тут над рікою приказую спинитися.
Стрята завернув коня й пігнав назад. Батько з молодшим сином виїхали на горб і дожидали приїзду своїх.
Небаром появилися перші ряди війська, теж у шкіряних одягах і рогатих шоломах. І в усіх волося й вуси були темноруді. У деяких темноруда краска заросту немов сповзла й із під неї проглядало чорне чи сиве волося, знак, що волося було крашене.
За військом роздався скрипіт коліс; показалися вози великі й широкі, а на них намети зо шкір. Коли наблизився перший віз, що був найбільший і кращий від інших, батько з сином підїхали до воза. Небаром вернувся та підїхав до батька й молодший син.
Батько закликав:
— Тарно, Галице!
Розхилився намет на возі й відтіля виглянули дві жіночі голови. Одна вже може трицятьлітня молодиця, а друга дівчина, найбільш дванацятилітня. Молодиця була темноруса, а дівчина чорнявка.
— Тарно, — звернувся він до молодиці — тут розтаборюємося може й на довго. Вели рабам розбити намет і готови обід, бо ми вже зголодніли!
