Обидва були в такомуж одязі, як і старший їздець, тільки без шоломів. З лиця й будови подобали на нього, тільки були стрункіші. Волосся над чолом було підняте вгору та звязане в китицю.
— Гарно тут! — сказав старший лицар до юнаків. — Мабуть задержимося тут довше. Довкола ліси, звіра певно повнісько. Любо й гарно тут на Белена![1]
— А в ріці риби буде доволі — додав старший юнак. — Не зазнає голодних днів тут наш рід, тату, ніколи.
— Авжеж, Стрято, не боятися нам тут голоду — відповів батько синові. — Дивно мені, що в такій околиці ніде не видно осель.
— Мусять десь бути — відповів Стрята — тільки певно криються в гущавині.
— Може й так, та війни мабуть не прийдеться з ними вести, бо землі незаселеної тут доволі.
— Може й раді будуть нам — відповів юнак — що матимуть сусідами лицарський рід, що може їм помогти, коли б яке вороже племя напало на них для грабунку.
— Може й так, Сянку! — відповів батько не спускаючи зору з овиду. Слався очима довкола неначе б шукав чогось, вкінці сказав, показуючи рукою на пригорб: — Покищо тут
- ↑ Белен, кельтійський бог сонця, як славянський Хорс.
