На її похоронах заводив увесь нарід. Жаль їм було молодого життя гарної й доброї княжни, що була вірна присязі й по смерти судженого та не пожаліла життя, щоб рятувати город і рідне племя від загибелі. Бард Борн зложив у її честь пісню та відспівав на похоронах. В пісні величав він її красу добрість і вірність та її саможертву:
Не хотіла вірна княжна
Присяги зломити,
Ні городу, ні народу
У крові втопити.
Своїм життям жертвувала
Для добра народу —
Покинула цей світ білий,
Та й пішла під воду.
Негаленією[1] стала
І взяла в опіку
Рідний нарід і країну
Від тепер до віку.
Нехай живе память княжни
По вічнії віки,
Поки в море Гостиннеє
Ллються наші ріки.
І довго, довго жила память у Галичі про саможертву княжни Галиці. Ще тринацять століть по Хр. тямили галичани про княжну та про її могилу. На Галичиній могилі[2] після вінчали князів із роду Бряна й там хоронили їх. Також гору в Карпатах, де вперше появилися три галки назвали горою Галиці, а сусідну гору горою Тарни, жінки Бряна.
А на місці, де погиб лицарською смертю княжич Дель, зрубив його батько Біл, князь карпів і в память сина дав йому назву Делятин.
- ↑ Негалєнія, — кельтійська річна богинька, як наша русалка.
- ↑ Галичина могила. Про Галичину могилу є згадка в »Галицько-волинському літописі«. Літописець пише: А галичани привели Мстислава на Бенедикта й він прийшов під Галич. І коли не повелося йому ніщо, Щепанович Ілля вивів його на Галичну могилу, вискалив зуби та сказав; »Княже, ти вже посидів на Галичиній могилі, то й у Галичі княжив уже«, бо насміхався з нього; і він вернувся в Пересопинцю. І потім скажемо про Галичину могилу та про початок Галича, відкіля він почався… Однак літописець не додержав обіцянки й ніщо не написав про заснування Галича. З цієї згадки знаємо тільки, що Галичина могила була поза Галичем і що з нею був звязаний якийсь переказ про заснування Галича, що його тямили ще в XIII столітті. Сьогодні вже ні незнаємо, де була Галичина могила, ні самого переказу.
