По обох боках Дністра стояли весільні гості й довго-довго з великого дива не міг ніхто промовити словечка.
Король Вульф спершу теж мов здеревів. Потім лютував, грозив, що знищить город до тла, та бачучи розпач князя Бряна, помало вспокоївся й завернув у свій табор.
Бездільно сидів два дні приготовлявся до наступу на город.
Аж нараз дав приказ до відвороту. Було це в день по страшній тучі з громами. Тоді вдарив грім у намет короля бастарнів.
Галичани говорили, що це бог Таран[1] остеріг його й він утік. Та воно не так було. Король Вульф одержав вісти, що римський кесар Траян загрожує його державі й тому поспішним походом віддалився.
В Галичі настала радість. Смуток слався тільки по княжому теремі. Там приготовляли похорон княжни Галиці. На місце її спочинку вибрали горб, де вона любила найбільше пересиджувати й де по зрубленні Галича, звили собі були на деревах гнізда три її галки.
Ґалійським звичаєм тіло княжни Галиці спалили на кострі на цьому горбі. Потім зсипали в урну й закопали на вершку горба.
- ↑ Таран — кельтійський бог грому й батько богів, як грецький Зевес.
