ми присягли собі на богиню Сірону.
Глянув батько на донечку й несила було йому сказати їй страшну вістку. Князь Брян стояв хвилину мовчки, аж по надумі переміг себе, взяв донечку за руки та сказав повагом:
— Доню, Галице! Твій Дель герой, бився по лицарськи й по лицарськи віддав життя в бою разом із усіми іншими карпами. Він уже на тому світі! Там одержав нагороду за сповнення обовязків від своїх богів.
Княжна Галиця захиталася, притиснула руку до чола, однак скоро отямилася, випрямилася та прошептала.
— На життя та смерть!
А потім голосно спитала батька:
— А як я знову відмовлю, то що?
Батько відповів:
— Король бастарнів грозить, що здобуде Ґалінґодунум, а тоді вигубить усіх чоловіків, а жінок забере в рабині собі та своїм.
Княжна Галиця сказала мов до себе:
— І зникне з лиця землі Ґалінґодунум і вигине рід рутенів, нащадків славного Каранти. Ні, цього не може бути, не сміє бути, не буде! Тату, перекажіть королеві бастарнів, що я годжуся!
Глянув князь на донечку, а в її чорних очах, якийсь такий дивний огонь палає.
І сказав князь Брян дрижучим голосом:
