із кіньми. І другий ряд бастарнів стрінула та сама доля. Бачив король бастарнів, що так може втратити всю кінницю й велів лучникам засипати стрілами ряди карпів. Сипнули лучники стрілами, стріли хмарою злинули на ряди карпів і багато їх повалилося додолу, а ще більше було ранених. Та вже й карпи напинають луки, стріляють, але їх менше багато менше! Король Вульф відкликав кінноту й велів рушити на карпів піхоті. Піхота закрита теж високими трикутніми щитами рушила з наїженими списами.
І карпи й бастарни вдарили на себе завзято. І одні й другі відкинули вкінці списи та вдарили на себе мечами.
Завзято бються карпи та вже їх щораз менше. Паде багато бастарнів, однак їм прибувають усе нові й нові сили. Бачить княжич Дель, що прийдеться йому тут згинути, бо вже ворог перейшов ріку Порату й окружив їх з усіх боків.
Король Вульф кричить:
— Княжичу Делю, зложи зброю й піддайся. Я ручу тобі, що живого віддам тебе батькові, як тільки пришле мені викуп за тебе!
— Не діждешся цього, королю бастарнів! Живого мене не дістанеш у руки!
Не довго тревала вже битва. Погиб княжич Дель від бастарнського меча, погибли й
