ці. Хвилину немов надумувалася, немов вагалася, водила зором по всіх приявних. Нараз бистро підійшла до княжича Деля й уся дрижуча й зачервоніла на лиці скорим рухом подала чашу йому.
Княжич аж скрикнув на радощах і випив чашу душком до дна.
Всі інші, що сваталися до князівни й ось так дістали гарбуза, із завистю споглядали на молодого княжича Деля, сина князя карпів Біла. А король бастарнів Вульф таки не видержав і голосно заявив:
— Не добре ти вибрала, княжно! Скоро пожалуєш цього!
І таки цього дня відїхав з сином і зо своїми дружинниками додому.
Зажурився князь Брян. Не встоїться він проти могутнього короля бастарнів, що й так уважав і його й усіх інших князів по цей і той бік Великої Води за своїх підданих.
І він радився інших князів, що йому діяти? Князь Біл заявив:
— Я готов тобі в кождій хвилині йти з підмогою.
— І твоїх, свате, й моїх дружинників за мало проти нього — журився князь Брян.
Інші князі не зголошувалися спішити князеві Ґалінґодунум із підмогою. Боялися звертати на себе гнів могутнього короля бастарнів.
