Княжна Галиця мала на собі білу туніку без рукавів, що сягала до колін. На чорному волосю мала вінець із червоних квітів; на ногах червоні постолики. На раменах золоті нараменники, на шиї янтарне намисто. Це намисто привіз гость Маклін із над Ерідану[1] й подарував князеві Брянові для княжни Галиці.
Та не тільки княжич Дель звернув увагу на княжну Галицю. Було більше там юнаків, що не могли очей відірвати від гарної княжни. Деякі батьки таки вже приїхали з цим наміром, щоб поріднитися з князем Бряном.
І король бастарнів Вульф бажав засватати дочку князя Бряна за свого сина. І звернувся з цим до батька княжни. За ним й інші стали просити руки княжни для своїх синів.
Князь Брян відповів:
— Молоденька ще моя дочка. Не бажаю її так скоро давати від себе — але заручини можна зробити. Однак у нас є старий звичай, що батько ні мати не силують дочки нізакого. Кого вона собі вибере, кому подасть чашу, за цього й віддають її. Так і тепер буде — й велів Галиці, щоб принесла чашу з вином та подала, кому хоче.
Княжна Галиця вийшла зо світлиці й за хвилину повернулася. Увійшла в кімнату та спинилася біля дверей із повною чашею в ру-
- ↑ Ерідон, мітична ріка в старинних часах, старинні вчені думали, що вона пливе десь на заході, або на півночі Европи до моря.
