мя, що з ним зустрінулися нові пришельці, було спокійне. Занималося таксамо випасом худоби та ловами в лісах і риболовлею в Дністрі, що його рутени звали Великою Водою[1], та в його лівобережній притоці[2].
Князь Брян за іншими справами немов призабув про приречення, що його дав був Галиці.
Аж одного дня сказав до неї:
— Донечко, завтра скажу друїдам спитатися волі богів: чи нам тут лишатися, чи йти дальше шукати нової землі.
Галиця заплескала з радощів у долоні та закликала:
— Тут, тут, таточку, тут лишаємося! Я певна, що боги хочуть цього! Мої три галки завели собі гніздо на шпилі найвисчої гори над великою рікою й там боги велять нам будувати дунум.
— Ґалінґодунум — заявив батько з усміхом. Дівча знову заплескало в долоні.
— Тату, тату, які ви добрі! — кликало на радощах і кинулося батькові на шию.
Князь Брян таки цього дня звернувся з домаганням до друїдів, щоб на другий день спитали волі богів насамперед, чи мають тут лишитися, чи йти дальше, а потім, де будувати дунум.
— На другий день рано повели друїди
