були зявилися. Ця околиця сподобалася князеві Каранті й він велів тут витягати судна на беріг.
Гарне підсоння, буйна рістня, що давала доволі паші для худоби й коней, сплавна ріка припали всім до вподоби. Осіли тут і стали забудовуватися. Та як помер старий Каранта, почалися спори між племенами, як звичайно, за кращі землі. Почалися безнастанні війни. А нема завзятішої, жорстокішої війни, як ця, коли близкі собі по крови розсваряться.
І вже так тревало десятки літ. Щоб не доводити до повного вигублення племени, він, Брян рішився вкінці кинути Наддунайщину й шукати нової, безпечнішої землі для свого племени. Подалися на північ, бо на південь, на схід і на захід було вже густо народу та й Рим простягав туди своє могутне рамя. Ось так вони перейшли Карпати й опинилися тут на невідомою ще їм рікою.
— Тут відай буде вже спокійніше — думав князь Брян, а потім заснув.
Спокійно плили дні князеві Брянові. Ніхто не нападав ні на їх табор, ні на їх стада, що випасалися на просторих пасовищах. Пле-
