— Добре, тату! — згодилася Галиця.
Коли верталися додому, всі намети вже були порозбивані, а перед наметами курилося багаття. Це жінки варили обід. Вози стояли довкола наметів й творили немов стіну. Раби, під доглядом кельтійських наставників, кінчили копати здовж возів глибокий рів і сипати високий вал. Коли князь із дітьми підїхав до місця, де мали бути ворота, вартові спустили перекидний міст і всі четверо вїхали в табор. Князь Брян із Галицею та з синами обїхав ще табор у середині, а потім подався у княжий намет.
— Давайте обід, — сказав до жінок, що ввихалися біля багаття — бо ми вже голодні!
До обіду засів тільки князь Брян із синами. Жінки їли окремо. Князь Брян сам поділив мясиво на рівні пайки й перший узяв свою пайку. Щойно потім узяли свої пайки сини. Так їли всі страви. Потім пили пиво.
По обіді князь Брян пішов спочивати в відділене місце для нього. Поклався на звірячих шкірах, що були настелені одна на одній. Думав передріматися трохи. Та не спалося йому, хоч чув змучення. Думки не давали йому заснути. Те, що дочка забажала, щоб тут поселитися назавжди, спонукало його думати про минуле.
Думка про Галицю привела йому постать
