книжник Тимотей, родом з Київа, він доказував, що угорський Воєвода Венедикт, се ніхто инший, як антихрист! Инший прегордий угорський старшина, Филя, хотів знищити Галичину до останка; його приповідка була: „один камінь богато горнців побиває“, про його великі замисли говорили, що він хоче обняти землю, висушити море… Але не велося гордим Уграм, Галичани побідили й Филя дістався до неволі. На Угорщину впав такий страх, що ворожбити відраджували угорському королеви іти до Галича, говорили, що як побачить Галич, умре без слави. Хоч угорським королям не вдалося забрати Галич на довше пановання, все таки від того часу звали себе „королями Галичини“.
Серед тих заворушень Романові сини, Данило і Василько жили далеко від Галича, на чужині, — то в Польщі то на Угорщині; з тугою згадували батьківщину, чекали коли прийдуть для них ліпші часи. А нарід також чекав своїх князів. Угорське пановання зносили Галичани з неохотою, таксамо були невдоволені з правління бояр; тому то все ішли заклики до молодих князів, щоби приходили до Галичини і засіли на престолі свойого батька.
Перший раз прибув Данило до Галича 1211 р. Бояри приняли його з великою почестю і по старому звичаю посадили його на княжий стіл в катедрі Богородиці. Тоді вернула до Галича також Данилова мати; але бояри не хотіли її приняти і вигнали княгиню з Галича. Малий Данило дуже плакав і не хотів пускати матері, а коли один з бояр хотів відвести силоміць коня, Данило добув меча і кинувся на того боярина, але тільки утяв його коня. Боярам Данило не міг вірити. Зате дуже щиро відносилися до князя галицькі міщани і помагали йому против угрів і против бояр. В 1230 р. Данило знов прийшов під Галич. Бояри не хотіли впустити його до міста; боярин Семенко, „подібний до лисиці своєю червоністю“, казав підпалити міст на Дністрі, але міст надгорів тільки, не спалився. Данило почав добувати города, де замкнувся угорський королевич; галицькі міщани приняли князя з радістю і королевич мусів піддатися; Данило пустив його свобідно на Угорщину. Всі прихильники покинули королевича, тільки один боярин, Судислав, пішов за ним. Галичани пращали його з насміхами, кидали за ним камінням і кричали: „Забирайся з города, ворохобнику!“ — Але бояре дальше були неприхильні князеви, бажали його позбутися. Кілька разів робили змову на життя Данила: раз хотіли підпалити хату з ним, другий раз убити його підчас
