ли позбутися його. Коли 1145 р. Володимирко раз поїхав на лови, Галичани закликали до міста иншого князя, Івана Ростиславича. На вістку про се Володимирко чим скорше вернувся до міста, але Іван був вже в Галичі і міські ворота були замкнені. Князь розпочав облогу, казав своїм воякам добувати міста. Під Галичем велися завзяті битви, погибло богато людий з обох сторін. Аж вкінці по двох тижнях подужав Володимирко і прогнав Івана і міщани мусіли піддатися і за бунт потерпіли дуже: проводирів казав князь убивати, инших засаджено до вязниці. Відтепер місто було послушне. Володимирко умер 1153 р.
Инший був син Володимирка, Ярослав (1153—1187); се був князь бистрий в слові і мудний, ізза великого розуму звали його Осмомислом. Він дбав дуже о добро своєї держави, сам пильнував всіх справ, бажав завести всюди правду і справедливість. За його часів піднеслася дуже галицька земля, зросла в силу і богацтво. В старій пісні, „Слові о полку Ігоревім“, так співається про Ярослава: „Галицький Осмомисле-Ярославе! Високо ти сидиш на своїм золотокованім столі, підперши угорські гори своїми зелізними полками, — ти заступив королеви дорогу, зачинив Дунаю ворота, — рядиш суди по Дунаю! Гроза твоя по землях тече! Ти відчиняєш ворота Київські; стріляєш з батьківського золотого стола султанів ті далеких землях!“… За Ярослава Галич став найславнійшим містом в Галичині, ішли туди на княжий двір люди з далеких земель, посли чужих володарів, купці і инші гості. Приїхав тоді до Ярослава з Царгорода царевич Андроник і наш князь приняв його дуже гостинно; царевич дістав в дарунок кілька городів, з котрих міг брати все, що йому потрібне; в честь гостя уряджував Ярослав бенкети і лови на дикого звіра. Коли Андроник відїзджав, дістав нові дарунки і почесна сторожа відвела царевича до Царгорода.
Та хоч Ярослав був могутнім володарем, не був щасливий в родиннім житю. Жінка його Ольга не здобула собі любови князя; княже серце прихилилося до Настаськи з боярського роду Чагрів. На княжім дворі почалися сварки і незгода; бояри зачали негодувати на князя, вкінці змовилися проти Настаськи, схопили її одного дня і спалили живцем… Князь мусів покоритися перед боярами і присягнути, що від тепер житиме в згоді з жінкою.
В 1187 р. в вересні бачили в Галичині затьміння сонця: серед дня сонце померкло і тьма така була, що видно було
