його думок серед українських мас написав Костомарів саме „Книги битія українського народу“.
Запозичивши від Міцкевича, улюбленого поета й Костомарова й Шевченка, тільки літературну форму та всього кілька місць, Костомарів утворив із своїх „Книг“ заокруглену живу цілість, приложену вповні до месіяністичної ролі, яку призначував для українського народу серед Славянства, зокрема у відношенню до історичних противниць України — Польщі й Московщини, зрештою згідно з думками Кирило-Методіївського Братства. На гармонійну цілість твору Костомарова злилися разом його велика реліґійність, якою відзначався через усе життя, щирий демократизм і гаряча любов до українських народніх мас, тим самим вороже становище до кріпацтва й ненависть до історичних гнобителів України, нарешті славянофільство з проповіддю славянської федерації з месіяністичною ролею Українців серед Славян. Таким робом Костомарів полишив нам історичний документ, з якого найлекше широкий загал українського народу може познайомитися з ідеями Кирило-Методіївського Братства.
Змістом „Книг битія українського народу“ таки добре перестрашився царський шеф жандармів гр. Орлов. Він заявив Костомарову, що за таку річ належиться авторови ешафот, а рівночасно додав: „Одначе я переконаний, що не Ви писали цю погань; будьте щирі й дайте можливість урятувати Вас. У Вас є старенька мати, подумайте про неї; до того Ви й наречений; від Вас залежатиме, чи здіймете зо свого хребта хоч половину тої кари, на котру Ви заслужили“. Такі й инші огляди не веліли Костомарову побільшати й так велике своє горе в часі допиту в Жандармськім відділі царської канцелярії.
Але те, що було паскудством для царського уряду, пишатиметься на завжди незовялим квітом в історії визвольного українського руху. Ні історик літератури, ні автор політичної історії України не лишить без уваги того твору Костомарова з 1846 р., написаного стилем Євангелія найправдоподібнійше під свіжим вражінням познайомлення з Шевченком, його
