98. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.
99. Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котора не памятуєть зла і любить сестру свою так, як би нічого не було між ними.
100. І голос України одізвався в Московщині, коли після смерти царя Олександра хотіли Руські прогнати царя і панство і установити Річ Посполитую і Славян поєднати по образу іпостасей Божественних — нерозділимо і незмісимо: а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.
101. І не допустив до того деспот: одні положили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз Черкесові.
102. І панує деспот-кат над трьома народами славянськими, править через Німця, псує-калічить, нівечить добру натуру славянську — і нічого не зробить.
103. Бо голос України не затих.
І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Славян, і почують крик її, і встане Славянщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.
104. І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в Союзі Славянськім.
Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буле намальована Україна: „От камень, єгоже не брегоша зиждущії, той бисть во главу угла“.
