безбожниця, убійниця мужа свого, в останнє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панством і землями, понадавала їм вільну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.
92. І пропала Україна, але так тільки здається.
93. Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч і був царь, та чужий, і хоч були пани, та чужі; і хоч з української крови були ті вирідки, одначе не псували своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали Українцями, а істий Українець, хоч би він був простого, хоч панського роду тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і памятувати одного Бога — Ісуса Христа, Царя і Пана над небом і землею.
Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
94. І Славянщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і царь, і панство не славянським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот-царь, одначе він не Славянин, а Німець, тим і урядники у його Німці, оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в Німця, або в Француза, а істий Славянин не любить ні царя, ні пана, а любить і памятує одного Бога — Ісуса Христа, Царя над небом і землею.
Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла. Бо голос її, голос, що звав всю Славянщину на свободу і братство, розійшовся по світу славянському.
96. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили Поляки, щоби не було панів, і всі булиб рівні в Речі-Посполитій: а того хотіла Україна ще за 120 літ до того.
97. І не допустили Польщу до того і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну.
