сим племеном збулось писаніє: „Камень, єгоже не брегоша зиждущії, той бисть во главу угла“.
66. По многих літах стало в Славянщині три непідлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.
67. Польща була з Поляків; і кричали Поляки: „І у нас свобода і рівність!“ Але поробили панство, і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю, саму гіршу, яка де-небудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невольників.
68. Московщина була з Москалів: і була у їх велика Річ Посполита Новгородська, вільна і рівна, хоч не без панства; і пропав Новгород за те, що і там завелось панство, і царь московський взяв верх над усіма Москалями, а той царь узяв верх, кланяючись Татарам, і ноги цілував ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський христіянський.
69. І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя свойого нарік богом, і усе, що царь скаже, те уважав за добре так, що царь Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.
70. А в Литві були Литвяки, то ще до Литви належала Україна.
71. А Литва поєдналась з Польщею. І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд славянський до другого люду славянського, нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи славянські поміж собою.
72. І не любила Україна ні царя, ні пана, скомпонувала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний пристаючи, був братом других — чи він був преж того паном, чи невольником, аби христіянин,
