|
— 49 —
11.
Загорнувшись в сиві хмари,
Сплять боги собі байдуже;
І встає негода злая,
Як зачнуть хропіти дуже.
Що за вітер! Зла негода
Хоче корабель розбити, —
Гей — хто може ціх свавольців,
Вітра й хвилю, зупинити?
Ні, не вдержиш, — буря хоче
Щогли й дахи всі погнути;
Я ж закутавсь у кирею,
Щоб, як ті боги, заснути.
12.
Вітер смерчі білі, стра́шні
Із води зриває,
Вітер хвилю бьє та крутить,
Та шумить, ридає.
З неба темного невпинно
Ллється дощ без краю, —
Певне, нічка затопити
Моренько бажає.
Он седить на щоглі чайка,
Скиглить-галасує,
Бьєть ся крильми і страшнеє
Горенько віщує.
|
