— „Ох, дитино, як малим я
Ще на лоні неньки був,
Вірив я, що Бог Отець є,
Силу й добрість Бога чув!
Знав, що Бог хорошу землю
Й гарний люд на ній створив,
Сонцю, місяцеві й зорям
Путь одвічну призначив.
Як підріс я, любко мила,
Більше розуму вже мав,
Зрозумів тоді я більше,
В Бога Сина вірить став;
В Сина любого, що любо
Нам провадив про любов,
І за теє, як звичайне,
На хресті пролив він кров.
А тепер дійшов до літ я,
І читав, і мандрував,
Я в Святого Духа віру
Щирим серденьком прийняв.
Дух святий із давніх да́вен,
Тай тепер, вчиня дива́,
Він ярмо неволі й замки
Злих тіраннів розбива;
Давні смертні рани гоїть,
Відновля людські права́,
Поміж людом честним добрим, —
Рівність, воля настава.
