гла вистояти проти любого ворога, але згодом, як в „Річі Посполітій“ стали порядкувати польські сеймики, та як стали господарювати польські старости, то став занепадати й Кремянець, а разом з ним і його кріпость, залога якої складала з самих міщан.
В 1648 році, під час Хмельничини, полковник Кривоніс з 7000 козаків вступив в Кремянець, про чому міщане й не думали боронитися. Козаки погосподарювали в кріпости так, як самі хотіли. Всякі актові книги попалили і повкидали в глибокий колодязь, гармати і инші бойові припаси забрали з собою, а саму кріпость зруйнували „в невіч“.
Після того Кремянецька кріпость вже ніколи не повернула своєї слави, а чим далі, тим більше стала занепадати і прийшла до того становища, в якому пробуває зараз. Дякуючи тому, що гора Бона є надто висока і стрімка, на її вершині збереглися мири старинного замку, якого не змогли розібрати хижацькі руки кремянецьких міщан, як, то сталося з иншими пам'ятниками старовини, що були внизу. Окрім замкових мурів ще збереглася в'їздна брама з напіврозваленою мурованою баштою, про яку зараз розповідається багато ріжномаїтих казок-легенд.
Між сією мурованою баштою і глибоким замковим колодязем, кажуть, єсть якийсь таємничий льох, в якому польськими панами заховано і „заклято“ велечезні скарби, які може добути „сама стара і сама благочестива“ людина.
