льохах було досить гарного угорського вина і міцного литвинського меду, щоб можна було забути за все… Всі були рівні тут і ніхто не відчував ніякої небезпеки, яка насувалася… Несподівано, коло Бережців з'явилося військо Вешневецького, яке звідусіль стало оточувати містечко…
Що було робити?.. Один шлях до ратунку — утеча. Але вже й втекти ніяк неможна було. Отоді-то ватажок козацького загону звелів на „ратуші“ зробити таку „хвигуру“, щоб якось можна було порозумітся…
Коли поляки побачили на „ратуші“ козацьку „хвигуру“, то зараз-же прислали своїх переговорщиків, які сказали щоб козаки зараз-же здалися в полон, а як вони сього не зроблять, то всі „будуть вирізані до ноги“…
— Пусте, пане, діло! — сказав козацький ватажок, — ми ще не таких блюдолизів бачили, але в полон не здавалися. Краще вже будемо битися, але так битися, щоб то було з розумом і дарма не проливали-б кров людську. Давайте зробим славний герць. Нехай прийде ваш полковник і побореться зі мною, як він сам захоче, чи шаблею, чи то й пікою… А тоді вже будемо бачити Божу волю…
Переговорщики пішли до свого табору і сказали там, чого хоче козацький ватажок. Довго радилися поляки, довго й сперечалися по між собою, але
