Тарнавського. Від „ратуша“ льохи тягнуться кудись далі, але куди саме, того напевне ніхто не знає і нічого певного не може сказати… Одні кажуть, що вони тягнуться до Дубно, а другі — що десь аж до Білокриницького замку, що коло Кремя'янця… Одно, що певно може свідчити про те, що такі льохи дійсно істнують, се те, що каждої весни, як тільки ростає сніг, скрізь в містечку і за містечком з'являються нові ями, куди завалюється розмякла земля.
Ті, що пробували заглядати в ті ями, часто знаходили на їх дні бокові ходи в якісь підземні коритарі, куди вже ніхто не одважався йти через те, що там було темно, а засвічену свічку гасив „злий дух“, що „вартував панські дорогоцінні скарби“, як казали люде. Багато ще розказувалося всяких дивних казок про ті скарби, але ніхто не брався за розкопки, а старанно засипали землею всі сі ями „щоб часом скотина не впала туди…“
Як стародавній палац, так і сей чудний „ратуш“ мали за собою богате минуле. Коли в маленьких Бережцях панували ясновельможні князі Радзивили, Вишневецькі, Чарторийські, а потім графи Тарновські і аж нарешті Морстинови, то всі вони проходили одні за другими і кожний приносив сюди своє щось, що веселими піснями співало в палацу і тяжкими зітханнями лунало в убогих селянських хатах. Всі вони старалися збільшити роскіш свого особи-
