„Кулі вертала, татар влучала,
манастир рятувала“…
А се не дарма сказано так, раз воно в пісні співається!… Багато тоді осліпло невірних від Божого блиску чудесного з‘явища над Почаївською горою, багато було покарано їхніми-же стрілами, які недолітаючі до манастиря, поверталися назад а решта, гонима великим страхом, втікла назад і навіть не схотіла йти на Збараж.
Отсє вам доказ — казка старосвіцька, а ваше діло вірити її, чи не вірити. Мені, сліпому дідові, здається, що ся казка найкращий доказ того, що тільки велика спільність віри може врятувати нас, Ось, подумайте тільки, що робиться й зараз на Україні!… Хто тільки не лізе сюди, хто тільки не хоче панувати над нами!… Аж страшно стає!… В городах сваряться, ріжуться, б'ються, а на селах теж неспокій панує, аж сумно… Отсє, вже надокучило ходити між людьми по селах, так йду в манастир, може тут спокінніще буде. Але, йдучи дорогою від Рудні Почаївської, прийшлося наслухатися чимало всякої всячини про сей манастир. Кажуть, що начеб-то його якісь фронтовики погромили, а зараз там московські манахи господарюють так, що й слова доброго не почуєш… Ой, біда настала на Україні, біда! Дав-би-то Господь милосердний щоб наші люде схаменулися, перестали сваритися між собою, та з вірою й любовю взялися-б одностайно боронитися від во-
