ська кріпость, завернули на Почаїв і зробили облогу манастиря, який був обгорожений всього тільки високим деревляним тином… Отабирились басурменці навколо святої Почаївської гори стали засипати її стрілами, як дощем. Сидять люде і ченці один день, сидять другий, третій і четвертий… Не сплять, не їдять, моляться і обороняються… Сили їх виснажилися, боротися немає ніякої змоги, надії на якусь поміч з боку теж нема. Одна віра в Божу милость, та надія на Матір Божу лишилася непорушною. І, от, коли татари цілою хмарою посунули на манастир, щоб зруйнувати його, то всі побачили що, нема сили далі боротися з ними і гаряче стали благати Матері Божої помочі. З великою вірою, що мусить щось статися, вони молилися всі, як одна людина…
Цілий день молилися і в своїй вірі стали міцними для того, щоб зустріти ніч. Але тільки що заясніла перша зоря вечіровая, як вгорі над манастирем з'явилася якась світлосяйна жінка, від якої, як від сонця заблиснуло ясне проміння навколо… Сподіване чудо сталося… Побачили його не тільки віруючі, але й невірні. Порадувались душі і стішились серця тих, що ждали його; було-ж воно страшною карою для тих, що не сподівалися його бачити… Тоді відчинилася манастирська брама і всі, що мали в серці віру на перемогу, кинулись на татарську орду. Тоді-то, як співається в пісні, Божа мати —
