Сторінка:Клим Поліщук. Тіні минулого (1919).djvu/65

Ця сторінка вичитана

Після того, всі села землі Болохівської засмутилися і скорилися перед своєю лихою долею.

***

Три роки минуло… Була третя великодня ніч. На острові, де було гайдамацьке гульбище, хтось самотній блукає і ломить руки в розпуці… Ходить, озирається новколо себе, чогось шукає наче…

То молодий гайдамака, гнаний своїм сумлінням, чогось прийшов сюди. Ходить він, а перед ним картина за картиною встають з мороку весняної ночі… Свята, урочиста, велика ніч і страшний гріх стоять в його уяві…

Ось тут був престол з плащаницею, а тут стояв батько Ярема… Он там стояв і молився натажок Швачка, а коло його і він, улюблений гульбищем, гайдамака. — Христосувались як щиро, а співали як радісно!.. Он тут, коло землянок, на зеленій траві лежали білі скатерті, а зараз там біліють кості, та витрішкуваті черепи порожніми очами позирають з німим докором…

Сумно на душі гайдамаки і страшно йому стало… Його очі побачили щось надавичайне… Щось ахнуло в лісі і вмить заворушилася трава і з неї стали вставати гайдамаки, яких він продав позаторік. З остраху він хотів кричати, але язик його не міг порушитися з місця.

Зібрався з силами і став втікати. Біг скільки