хистом, за батька Ярему, за славного ватажка Швачку, що став до боротьби з панами. Потім ще пили за всіх і вся, а вранці стали пити кождий сам за себе, хто скільки міг.
Веселий гомін їх голосів голосною луною видкликався далеко в лісах і нетрях. Всі пили, гомоніли, були веселі і байдужі до всього. Тільки один молодий гайдамака, що недавно пристав до загону Швачки, чогось нічого не їв і не пив, а все боязко озирався на всі боки, все чогось прислухався. Ватажак Швачка, вуса в якого були вимазані медом і закладені за вуха, обернувшись до нього, ніжно, як в малої дитини, питався — «Чом-же ти, синку, горілки не п'єш? Чого-ж ти такий смутний й невеселий?»…
Нічого не відповів ватажкові молодий гайдамака а ще низче схилив свою голову на груди і сховав очі. Поседівши ще трохи, він встав і десь зник.
— Стомився бідний хлопець, — сказав ватажок, — він сьогодні з дороги вернувся. Посилав його в Хвастів роспитатися, чи скоро можна буде розпочинати велику війну… От, як минеться Великдень, так тоді й ми загуляєм!.. Загуляєм так, що небо почервоніє!.. Ой, загуляємо!..
Ватажок говорив і п'яними очами зивився на схід, де вже починало світати. Він сам один ще сидів і пив, пив і щось говорив, а навколо його вже покотом лежало товариство і спало п'яним сном. Спали і кріз сон щось говорили, на когось скаржилися, ко-
