бо пив горілку негірше всіх, а був наче тверезий. Гайдамаку раділи, що як загуляють всі, то хоч один чоловік матиме тверезу голову.
Тиха весняна ніч опустила свої шати над лісами і чагарниками. Все заснуло і заніміло навколо. Була урочиста, свята, велика ніч.
Повітря легке і пахуче. Дихається вільно і легко тім грудям, що досі вміли тільки зітхати в неволі. Тихо хлюпощуться в береги Тетеревські хвилі, злякано десь стрипенеться маленька рибка, за якою ганяється зубатий щупак. Заснули навіть і птахи, тільки один соловей щось про себе співав… Наче камні-самоцвіти в емальовій оправі, ясно горіли зорі в темно-синьому небі і відбивалися в чорній воді сонного Тетерева.
В гайдамацькім бульбищі настало велике свято і йде урочиста великодна одправа. Старі й молоді гайдамаки, прибралися не згірш панів яких.
Зараз вони всі були одягнуті в сині жупани з шаблею при боці і всі тверезі, поважні і сумирні стояли на колінах лицем на схід і щиро молилися. В кожного в руках полала свічка з ярого воску, який вони дістали з пасіки Тригір'євського манастиря. Перед ними плащаниця, перед якою вони замолюють свої вільні і невільні гріхи. Гайдамаки шептали тихі молитви, а в їх сердцях одживав тяжкий біль в споминах минулого, коли вони були в своїх хатах, де до
