коли ми люде? Нам колиб хоч який-небудь був піп, аби лиш піп“!…
Янкель тільки слухав та покручував свою бороду, бо щось таке мав на думці, щоб догодити їм. А в Чистий четвер він справді дістав попа для товариства. Се був здоровий кремезний человік, з чорною підстриженою бородою, яку йому десь там підстригли браїлівські ксьонзи. Одягнутий він був в стареньку рясу, з під якої визирали великі чоботи з острогами, а на патлатій голові гордо пишалася з червоним верхом чорна шапка. Через плече висів великий мішок, в якому було дві ковбаси, пляшка горілки, стара библія в шкурятиній оправі і требник. Хто він був сам і як опинився в коршмі Янкеля, куди він зараз прямував, — гайдамаки не цікавилися, бо відразу побачили, що се „свій чоловік і справжній піп.“ А як він сам розповідав про себе, так був вік аж з Брацлавщини, де змагався з панами, за що його пани вигнали з його парафії. Шукаючи захисту в гайдамаків, він з Браїлові попав до прислужників Браніцького, де йому остригли бороду і хотіли повісити, але йому якось поталанило втекти звідти, а зараз він прямував до Почаївських базильянів, які все-ж таки були свої люде і могли заховати. В чуднові він стрінувся з Янкелем, який привіз його в свою коршму до гайдамаків. Отсє і все, що міг сказати батько Ярема, як він сам себе називав.
Батько Ярема відразу всім припав до вподоби,
