даремно-ж ними керував такий завзятий гайдамака як Яків Швачка, який був правою рукою в славного Максима Залізняка. Ще з-за зіми, великих снігів та пекучих морозів, стали вони гуртоватися тут, але весною тільки взялися за діло. До весни вони виходили тільки на битий шлях і переймали панів для „братерської бесіди“, а весною стали до них і в гості наїздити. Тошно і нудно стало Замойському, засумував Ескерко, сердився Потоцький, лютувався Браницький і всі вони збірали коло себе цілі тисячі конфедератів, щоб остаточно „розговоритися“ з гайдамаками.
Пани з п'яними конфедератами їздили з села и село і тяжко знущалися над людьми, думаючи, що серед них знайдеться такий страхополох, що розкаже про схованку хайдамацьку. Пробували вони шукати гайдамаків самі, але се кінчалося тим, не їм в руки гайдамаки попадалися, а вони самі лізли до гайдамацьких рук.
Темної ночі, як тіні, як привиди скрадалися вони до своїх ворогів і все частійше бачили люде на дорогах панські фаетони без коней, а в канавах замордованих панів. В ночі гайдамаки робили своє діло, а в день гуляли на своїм затишнім гульбищі і вирішали кому й куди саме йти иа другу ніч.
Перед Великоднем по всій Земли Болохівській була вже велика трівога, бо гайдамацькі загони скрізь порозсипалися і скрізь мстилися за народні
