здвиг землі і, з глухим гуком, як від стрілу гармат, перед її очима стало страшне видовище. Вся широка алея, разом з тим місцем, де було останнє побачення, провалилася вниз і через весь сад зробилася глибока прірва, яка простягнулась аж до лісів. Важко загули кругом дерева, налетів вітер, зашуміло жовте листя і з лісів озвалася дика буря з холодним осіннім скиглінням. Згодом, коли затихло все, зайшло сонце і темрява ночі щільно захопила все в свої обійми, Юзефа почула, що для неї на сім світі все померло. Довго стояла в глибокій задумі і з важким почуттям на душі повернулась до покою.
Затихло все в палацу. Юзефа поривалась кудись в незнаний край, де був її коханий. Завдяки її заходам, на другому боці прірви було збудовано костьола, а до костьола через прірву було зроблено камінний місток. Юзефа цілими днями бувала в костьолі, де довго і гаряче молилася на самоті. Скоро вона й зовсім залишила свій замок і пішла в черниці в один убогий монастир, де незабром прославилась по між простими людьми як „трудівниця Божа“. Старого віку богобоязливі і щирі люде називалися такими „трудівниками“ і дуже шанувалися простими людьми. Ото така шана випала і на долю Юзефи, сеї тендітньоі панночки, з шляхецького дому. Згодом, коли померли її батьки, во на батьківську спадщину віддала далеким своїм родичам, а сама десь зникла, бо про неї довго не було ніякої чутки.
