Чудові, рівні як свічки сосни, зелені явори, гільчасті липи і инші старі дерева тихо прощось гомоніли, а на садових галявах дріжали самотні берізки та молоденькі зелені ялинки.
Серед саду здіймався в гору високий насипний вал, який заріс кущами проскурини та калини. Внизу, над рікою, де кінчався сей вал була ледве помітна стежка, яка тяглася аж до старих камінних руїн серед яких, як чатовий на чатах, стояла одна стара башта. Тут-то колись був палац польского магната — власника багатьох сел на сумній Волині.
Найкращим і самим мальовничим місцем в саду була глибока прірва, що тяглась впоперек старого валу і, розділивши сад на дві половини, тяглася через поля в мовчазні ліси. Навколо прірви росли густі кущі верболозу та вільшини, а в чорній пащі прірви сумно гомонів струмок. На другім боці прірви, в кінці саду, над самою Стирью, стояв старий невеличкий костьол, в якому раз на рік ще й до сього часу відбувається святе набоженство. Колись через прірву до костьола був місток, але від нього залишились тільки дві кам'яних плити, які ще й досі стирчать на краях прірви між вільховими кущами. Про сю прірву серед людей Любомирівки зберігся давний переказ.
Старі люде розказують, що колись, дуже вже давно, що навіть і не спогадати самим старим ді-
