темно, чогось сумно і страшно стало йому, наче він от-то мав провалитися крізь землю. Семен лише тільки пригадав, що то в сю ніч служиться ота таємнича підземна служба і він, став на коліна, низько припав до землі, вимовляв слова молитви. Минуло чимало часу, а він все стояв, так наче скамянілий. Коли, несподівано вчув, як здвинулась земля під ним, а вслїд за сим вчулось, як задзвонили дзвони. — А гомін тих дзвонів був такий, як шум весняної води на лотоках. Наче крига тріщала-билася чулися удари чавунних сердець об мідь і дивні звуки виривалися крізь товщу вемлі, і чув їх, здавалось, не тілько один Семен, а й вся земля і всі люди на ній.
Але, враз затихли дзвони і почув, Семен, як щось тепле острим ножем пройшло в його груди, пронизало серце і з очей покотилися горячі сльози. „Так се була не проста байка на селі, її не даремно розповідали старі люде!“ — шептали його уста.
Думки його зникли. З під землі знов, тихо-тихо, як гомін весни в ранковий час, донісся спів: „Христос Воскреснув із мертвих“… Дуже зчудовався Семен і заслухався того дивного співу, в якому, здавалося, було все — радість надії, смуток печалі… У церкві так не співають ніколи, ні молодий піп, ні старий дяк. Спів сей трохи чудний, але повний врочистої величі, чого старий Семен не чув навіть в манастирях. Згодом, коли затих спів, який, здавалося, ввірвався на одній ноті, як міцно затянута струна, він припав ли-
