сказав: „Проспали свою волю тоді, як вже не можна було проспати. З цього часу вас будуть непокоїти привиди, щоб ви не проспали в друге“…
Люде, кажуть, дуже плакали і клялися не проспати.
Багато літ минуло з того часу, але між людьми жиють перекази про се страшне діло. Ще й до останніх часів говорили, що як тільки в селі має бути пожежа, або так якесь велике нещастя, то в панськім саду о півночі блукає безголовна біла жінка і в своїх руках тримає свою розпатлану голову з зеленими, мертвими, непорушними очами і, коли хто побачить її, то скоро з ним обов'язково станеться якесь страшне нещастя.
А через те старі люде ще й до цього часу бояться вночі йти через панський сад, а як куди треба йти по якійсь необхідній справі, то далеко обходять боком, надаючи круга.
Дід Семен Лічман, який був паламарем в старій церкві, розсказував, що як мала вийти воля і скасуватися панщина, то під церквою він бачив якогось святого, який стояв на колінах і молився на схід сонця. Як він догадувався, так то, певне, що був той пан-отець якого замучили вороги за волю.
Потім, як мала розпочатися війна, то в селі аж четверо людей бачило білу пані. Один з них, молодий парубок, який ніколи нічого небоявся, роз-
