Була тиха літня ніч і накрапав дрібненький дощик. Потомлені тяжкою працею люде ніяк не могли сподіватись чогось надзвичайного в таку хмурну ніч, а через те всі спали. Коли о саму північ, несподівано, вдарив гвалтом великий дзвін на старій дзвіниці і затрубила труба в лісі. Йшли гайдамаки з гульбища і скликали людей на поміч, але люде спали…
Прийшли гайдамаки і вломилися в панський двір. Пан Ескенко гуляв з своїми сусідами-панами і не думав спати. Довго змагалися паньскі слуги з підпанків, бо добре знали, що помилування не буде, але потім подалися і скорилися. Коли гайдамаки добралися аж до самого палацу, так багато панів встигло десь поховатися, а тільки Ескерко з своєю жінкою не зьумів заховатись добре, бо вона ще була молода, а через те й не схотіла лізти в грубу, де було багато сажі. Знайшли їх обох під престолом палацового костьола і тут-же жорстко розправились з ними за ті всі кривди, які вони чинили народові. Кажуть, що з пана живцем здерли шкуру, а пані відрізали голову. Але, як тільки її голова покотилася вбік від тіла, біля престола з'явився якийсь чорний ксьонз з книгою в руках і сказав: „Будьте прокляті на двісті літ!.. Будьте сонні, глухі й сліпі на стільки, щоб ви ніколи не бачили, не знали й не чули своєї волі…" Взяли гайдамаки ксьонза і, вчепивши йому
