й самого палацу, а вся місцевість, де зараз стоїть Краснопіль, шуміла дикіми лісами та була багата всякою звіриною і убога людністю.
Перекази стародавні кажуть, що за річкою Кобиллям колись було велике грецьке місто Тіполь, на яке напали татари і знищили його враз з мешканцями. Де-кому з них пощастило вибратися на другий бік річки і сховатися в лісах, де згодом з'явилося село й була збудована отся церква. Село жило собі вільним не від кого незалежним життям, але згодом з'явились сюди пани, а тоді був збудований і сей палаць.
Окрім таємничих льохів, в йому ще було багато всякого дива: темні кімнати з людськими кістяками, великі ясні кімнати, на стінах яких висіло багато патретів всяких особ в дорогих жупанах, в кереях, в гетьманських шапках, з мечами і булавами в руках, на горищі лежали і тліли стародавні „чорні книги“… Страшний був сей палац, бо ксьонзи його „прокляли“ скоро після того, як гайдамаки тут зарізали вельможнаго пана Ескерко і його жінку. А як розказують, то сталось се за часів Коліївщини, коли на Україні було людям тяжко жити. Тоді всякий терпець увірвався і скрізь в народі настав непокій і велика смута. Пани жорстоко поводилися і тяжко карали кожного, хто насмілився повстати проти їх сваволі. Тоді по всій Волині пролунав голос прокривджених і люде стали втікати в ліси, де в потайних місцях збіралися в гайдамацькі гульбища. Тяжко було і краснопільцям
