ольних мурах. Ксьондз зупинився на однім місці, а парахвіяне вклякнули… Говорив орган…
Славословно-урочистий спів нової колядки залунав на хорах і, здається, що все навколо заспівало. Співали старі мури, співали свічки, співав кадильний дим і співала вся земля, пригнічена горем і стражданням. Органіста і орган перетворилися в одну істоту і ся істота неземним голосом сповіщала:
„Води в морі вигравають
В небі ангели співають, —
Слава Богу вишнєму!“.
Вражені православні вклякнули разом з католиками і напружено слухами всезростаючий гураган звуків. Здавалося, що цілий сонм небесних мешканців зійшов на землю і вітав над костьолом. Маленькі, ніжні дісканти захоплено щось розповідали альтам, а ті в свою чергу передавали, се тенорам та басам, і всі разом спішилися щось сказати в вихорі звуків.
Захоплення змінилося поважним ритмом надсолоди і задоволення, але надбігла нова хвиля звуків трівоги і прагнення… Органні струни дзвеніли, труби трубили закликаючи-розпачливо і, чутко було як стали тремтіли костьольні стіни, як здвигалася земля… Ксьондз і парахвіяне закаменіли на своїх місцях. Вони несвідомо відчули, що починається кінець того,
