йшли до церкви і разом з українцями молилися одному Богові і колядували одних колядок.
На перший день Різдва, — так було завжди, — село аж гуло від славословних звуків колядок; поляки любили ходити з кертепом, а українці із звіздою. Одні і другі славили Христа, одні й другі жили між собою в добрій згоді, бо всі вони, однаково, кохали рідні береги Тетерева і любили своє село.
Правда, були такі часі, що спокій порушався якимсь наглим випадком, але такі випадки більш всього траплялися весною, коли горалися городи і сварилися за межі. — Зімою-ж завжди було тихо, а на Різдво панувала цілковита згода.
Костьольний органіста, старий Станіслав, був якась не звичайна людина і що року складав нову колядку, яку колядувало все село. Слава про Станіслава лунала далеко за межами села, і одного разу, до нього приїздили якісь пани, які хотіли його забрати до Варшави, але він відмовився їхати і лишився на завжди коло свого органа, щоб і на далі грати костьольні „литанії“ в задушні дні, та складати чудові колядки на Різдво. Люде так призвичаїлися до того, що кождого Різдва в селі лунали звуки нової колядки, то й свята були-б не святами. — Виходило так, що Станіслав був наче додатком до тих споконвічних звичаїв, що жили в сели N.
