лими роками, рідздвяні звичаї. Недавно призначений архиреєм молодий пан-отец Мефтодій був „своєю людиною“ і старався притримуватися старого звичаю.
Отже було так, що в селі починали колядувати лише після першого різдвяного набоженства в церкві. Так воно було з діда й прадіда, так воно лишилося й до наших днів. Хто знає, може сей звичай був і не свій, а польський, бо тут жили й поляки, які мали свого костьола і так саме починали колядувати після першого набоженства, яке називалося „pasterka“. Ся „pasterka“ відбувалася о півночі в стародавньому мурованому костьолі, який стояв за селом над самим Тетеревом, коло руїн давньої польської цітаделі.
Вірні католики радісно спішилися до ясно освітленого свічками костьола, де під урочисті звуки великого органа захоплено співали своїх колядок. Православні теж приходили на сі „пастирки“ і, стаючи осторонь, прислухалися до співу і думали: „Почакайте-но!… От, після всюнощної, ми ще не так заспіваємо“!…
Старий, сивий, гладенько виголений ксьондз, тримаючи на руках гіпсову лялку з розставленими рученятами, поважно обходив весь костьол і давав її цілувати не тільки одним католикам, але й православнім.
Коли в костьолі кінчалася „пастирка“, то в церкві розпочиналася всюнощна, а тоді поляки
