Та все гаразд, та все гаразд — усе хорошенько
Виглядають гайдамаки з-за гори частенько“…
„А гайдамаки „виглядали з-за гори частенько“, надглядаючи, де-то повертається Сава Чалий. На Різдво до Немирова прибуло багато польського панства, серед якого був і Чалий. Бенкетували, пили й гуляли, а того й не знали, що коло самого Немирова на них чатують Гнат Голий з Хорком. І от, коли п'яний Чалий їхав до себе на хутір, його перестріли гайдамаки і помстились за зраду: самого Чалого убили, хутір його спалили, майно забрали хлопці, а молоду жінку Гнат Голий для себе „полонив“…
Після такої справи, обидва ватажки подалися нн Полісся, де мали „взяти під фузію“[1] ватажка двірських козаків і конфедератів князя Любомирського — полковника Ролена. Але Ролен вже давно чекав на них і готував пастку. Ні Голий, ні Хорко не думали про те, що молода жінка Чалого була близька родичка Ролена і що вона встигла сповістити його, як про свою неволю, так і про те, що замишляють гайдамаки.
Одного разу, коли гайдамаки були вже недалеко Кодні, вони отаборились в лісах над Тетеревом, де думали якийсь час спочинути і погуляти. Несподівано довідалися, що навколо них стоїть вже польське військо. Хорко радив битися, а Гнат Голий
- ↑ „Фузія“ — так гадамаки називали рушницю. Авт.
