своєю його замісять і не вб'ють його в пельку свою. А я сам називаюся голод… Ти бачив, що я стояв голий, але за те, що ти мене прикрив, я тобі дарую третього снопа, якого ти в дома обмолотиш і стане тобі до нового хліба, а новий урожай буде багатий.
Тут Голод став кричати: „їсти“!… „їсти“! — і десь відразу зник. Чоловік сам один остався в гаю над криничкою і коло його не було нічого, окрім трьох снопів. Не пив вже він і води, а тілько взяв того третього снопа і на привелику силу подався до дому бо дуже вже було пізно.
Чоловік, розказавши жінці про свою пригоду і, обмолотивши снопа, намолотив цілий корець жита і намолов у млині муки і нагодував сімью. Люде-ж кажуть, що снопові й познаки немає, що його обмолочено. І той чоловік, як не стає хліба, то знов молотить снопа і годує сімью; а за ті гроші, що в його лишилися, він купив для дітей другу корівчину.
Кажуть, що сей сніп доти не обмолотиться, поки не буде новий урожай.
Отся така легенда переходить від одного до другого і кождий, почувши її, каже, що буде врожай та мабуть вийде якийсь неспокій по-між людьми, що „хліб кровію замісять“…
Отак-то наш селянин собі гомонить…
1917 р. м. Краснополь, на Волині.
