Хто про що клопочется а селяне про те, що вони з поля зберуть… Се-ж їх життя на протязі довгої-довгої зими, на протязі провесни й весни зголоднілої. Однак, хоч як ті клопоти голову обсядуть, а думка-фантазія таки робить своє, утворює дивні байки.
Позаторік мені, трапилося записати одну таку новітню легенду на Волині. Яке її коріння, нехай там угадують инші — а я подам лише те, що мені баяно в одному волинському селі.
Пора була сотужна, саме на провесні. Продавали худобу, та купували хліб, щоб себе прогудувати. А чи добре вродить на полі, — трудно було віщувати…
Ото, — розказували мені, — в одному волинському селі, недалеко від містечка Чуднова, жив дуже бідний чоловік. Сімья в його була чимала: він сам і мати, (батько вже вмер) і четверо малюсеньких діточок; — а жінка лежала хвора. Хліба у них не було, бо не дородило а також не дородило й у всіх селян, так що не було в кого дістати й кусочка на-
