кохала козака Остапа?! — сказав він і при тих словах скинув з свого обличчя покривало…
То був Остап. Він хотів ще щось казати, але отрута зробила своє діло і він впав мертвим до ніг коханої панни. Так згинув Остап, хоч і славний козак був, — десь аж з Запоріжжя він сюда заїхав на життя. Про нього щей до сього часу якісь казки розказують люде!..
— Ну, а що-ж сталося з графиньою? спитався я.
„А хто його знає?! Се вже невідомо і до сього часу. Казали, що вона теж прийняла отруту і пішла на той світ за Остапом… Але все-ж її десь не стало, а палац пустий остався. Слуги з його порозбігались. Одного разу тут польскі конфедерати гуляли, а то й гайдамаки притулок мали, а от зараз, як бачите, в сих руїнах сови та путькала[1] мешкають!
Так закінчив дід Семен, і дивлячись в небо чогось задумався і вже більше не говорив до мене, — видно старовина згадалася йому. Ми сиділи на березі Тетерева. Літня нічка обгортала нас. Сірі туманні скелі смутно вимальовувались на темно-синій тафлі неба, рясно усіяного ясними зірками, а там на горах, таємничо спочивали руїни минулого життя, де спала далека минувшина…
1912 р., м. Краснопіль, на Волині.
- ↑ Путькалом на Волині називають сича. Авт.