Сторінка:Клим Поліщук. Тіні минулого (1919).djvu/100

Ця сторінка вичитана

лицарів приходило до неї за ласкою і привітом, але вона не всіх вітала, а коли й привітала кого, так кождого ранку після такої привітної ночі, бистрий Тетерів забірав їх грішне і жадаюче тіло. Даючи ласку і втіху иньшім, Яніна немала сього сама і часто тужила за славним козаком Остапом.

Але одної темної осінньої ночі в палац постукався якийсь подорожний, обличчя якого було закрите покривалом.

Його стрінула панна Яніна.

— Я самітний і нещасливий! — сказав він.

— Ти будеш щасливий зі мною, але лиш до ранку, а там ти мусиш вмерти; чи згоджуєшся на се? — спиталась Яніна.

— Так… Згодний, бо я так прагну сього сліпого щастя… я хочу бути з тобою…

***

Вже світало. Довга осіння ніч сліпого щастя скінчалася і скоро мав прийти сірий день і принести смерть шукаючому щастя…

— Випємо за наше спільне щастя! — сказала Яніна до свого гостя, і разом з міцним вином, дала йому випити отрути. — А потім скажи мені, хто ти єсть, що ховаїш від мене лице своє?…

— Я не боюсь смерти — сказав він, — але чи-ж треба мені вмірати так скоро?… Я так довго шукав тебе, я так люблю тебе, моя кохана!.. ти те-ж колись