не. Цим хотіла охоронити себе від смерти „під плотом”.
Але та „чорна година” настала значно скоріше… Ось вона… уже прийшла… дивиться очима Медузи на свою жертву…
Та раптом простягнена рука зависла в повітрі, не досягнувши торбинки.
Кетті чує спротив свого серця:
— Зачекай… зачекай… Аджеж „він” не вмер, він живий… А що як вони повернуться завтра, за тиждень, за місяць? Все може бути, тільки… тебе вже не буде… опамятайся…
Охлялим рухом сховала папіросницю до шафи.
Коли над містом тріскали шрапнелі, а в місті сварилися скоростріли, коли віддалялися й затихали оклики „Слава”, а голосніше й виразніше звучали: „Товаріщі, впєрьод!” — Кетті з підпухлими від сліз очима лежала в своїм ліжку, запхавши голову між подушки. А коли сонце на другий день поглянуло на місто, побачило людське муравлище в повному русі. Зміни, на перший погляд, майже не було. Ті самі будинки, такі самі люди — тільки жовто-блакитні прапори замінилися на червоні, а анґлійського взірця кашкети на гострокінцеві шоломи.
Та це так тільки на перший погляд зовсім чужої з іншої планети людини могло здаватися, що життя тут не змінилося.
Хоч фронт ще не далеко посунувся від мі-
