ші” — покажуть вам! Не журися, Кетті, — ми з „товаришів” виберемо собі ще кращих хлопців… З комісарами будемо бенкетувати… побачиш!…
Але Кетті вже не чула своєї товаришки. Її сполохані думки летіли за українськими обозами, кружляли навколо хлопця з чорними очима…
Пусткою, непривітним холодом повіяла на Кетті її кімнатка.
Охляла дівчина безсило опустилася на крісло. Її погляд упав на пакуночок. Розгорнула його. Наче до чола мерця, доторкнулася її рука до холодного металю папіросниці; а тут ще й це мертве курчатко, що здавалося — скамяніло у своїм бігу. Неопірене, молоде, з радісним окликом кинулось назустріч життю — та нараз, безголосе застигло. Прирівнювала до нього своє молоде, неопірене кохання.
Кохання?
Може…
Чи не дивне те, що саме в той день, коли Арсен зустрівся вперше з таким легким, принагідним коханням, — вона відчула, що вперше всі ті легкі принагідні почування перемінюються в неї у щось нове, поважне. Арсен не знає більше про її світ, ніж вона про чисте, ідеальне кохання…
Під позліткою маскарадової дійсности, прикритої брудним намулом — на хвилину ворухнулося щось гарне і тепле: надія! Боже, невже-ж для неї став можливий поворот до минулого — того доброго минулого, коли вона ще була під опікою мами?
