почув коло себе Арсен хриплий голос: — Інтересно, що там пишуть…
Побачив на лавочці поруч із собою двох червоноармійців. Один усміхався до нього широкою панібратною усмішкою.
— Прошу… — Арсен подав їм ґазету.
Червоноармійці втопили в ній свої очі, вголос з трудом читали, досить часто вставляючи міцні слівця.
— А диви, таку їх в небесную канцелярію мать!… — скрикнув один: — Учора писали, що вже зовсім ці банди розбиті… А тепер диви… во… „Окопалися коло Д, ставлять опір…
— Іш, гниди! — додав і другий: — Сильна ця гидра контрреволюційна…
— Не поможе, товаріщ, — фаміліярно звернувся перший до Арсена: — Всьо равно їм буде кришка…
Другий ніби на підтвердження цих слів заспівав фальшивим тенорком:
|
Ех, яблочко — з боку красноє, |
— Ви з тутешньої залоги, товариші? — ніби байдуже запитав їх Арсен по-московськи.
— Так… ми з штабу… з немуштрової команди… при обозі…
— Кажете, що буде скорий кінець тим… гайдамакам?… — докинув Арсен зневажливо.
