тобѣ Господи! И тутъ же обѣцявъ ся служити щиро и за купецкимъ добромъ вбиватись, бо̂льшь нѣжь за своимъ. Почавъ ся ярмарокъ. Купцѣ, пороскладавши сво̂й товаръ, пово̂дчиняли лавки. Паны ходять, розглядають, прицѣняють ся, торгують, купують. Нашь Трохимъ надививъ ся на пано̂въ добре.
Дивлячись на нихъ, Трохимъ пильно доглядавъ ся и на проходячихъ, щобъ ишовъ своєю дорогою, а щобъ не дуже въ лавку на товаръ заглядавъ, бо то вже примѣта недоброго чоловѣка. Колижь було хто стане коло лавки, та сюды-туды розглядає, то Трохимъ такого було и прожене, бо такій стоить и нѣбы то нѣчого; якъ-же побачивъ, що сторожѣ куды задивились, то тутъ во̂нъ потягъ, що ближше, а самъ шмигнувъ дальше. За такимъ Трохимъ бо̂льшь усёго пильновавъ; а Денисъ нѣ трохи, бо єму нѣколи було. Частѣсѣнько, якъ то̂лько що до лавки паны поназбирають ся, то тутъ де и во̂зьмуть ся: и Москалѣ, и Цыганы, и Жиды; та вже де Дениса, и одведуть єго геть, и все зъ нимъ шипотять и довгенько базѣкають.
Трохимъ було спытає єго, що то за люде, и чого до нёго ходять? То ажь посупить ся Денисъ, та ажь съ серцемъ скаже: „Чого ты за другими приглядаєшь ся? Знай себе. Я за тобою не примѣчаю;