Ця сторінка вичитана
а ѣсти просять, — треба годувати. Та всежь то дай, усе дай! А въ тебе, сыночку, одни̂ руки, не надаси. Та я-жь кажу, мабуть и талану нема. Люде ходять на заробки, або хоть и тутъ, та все заробляють, усе дбають; а ты хоть и поробишь що, хоть куды и ходишь, а все то̂лько прокормленє наше, а щобъ по господарству придбати, такъ и не кажи. Коли-бъ спомо̂гъ ся, хоть яку небудь коняку добувъ бы, то все-бъ лучше було, по̂йшла-бъ друга робота, другій и заробокъ бувъ бы.“
Щожь, мамо, робити? каже Трохимъ. „Я и самъ бачу, що нема щастя нѣ въ чѣмъ. Роблю, мамо, до кровавого поту, и вже силы не стає. Господарѣ, дивлячись на мене, що я собѣ такій млѣлый та сухій, не дуже въ роботу приймають. „Де тобѣ,“ кажуть, „противъ здорового робити?“ тай дають меншу цѣну противъ другихъ. Робишь щиро, не лѣнуєшь ся, и таки нѣчого таити, часомъ зробишь и бо̂льше и лучше нѣжь здоровый, а все однаковѣсѣнька честь: „Не здужаєшь“ кажуть, „робити.“ А якъ плата не велика, такъ и не стає нѣ на що, то̂лько проживлюсь, а до дому и не кажи, щобъ що принести. Якъ-бы не жѣнка робила, то-бъ доси ходили вы и боси̂ и голи̂, и зимою-бъ померзли.“