„Адже ви… чи хто бак казав?… що, кажуть, то Трохим?”
„Ще незвістно й ніхто з нас об тім і не думав на те, що і казати. Чи мало їх повиходило з села на заробітки? може, це й не наш”.
„Хто ні єсть, нехай собі лежить, поки зведемо”, сказав, сміючись, Денис. „А хто зарізав, свідки скажуть”. Деякі молодці тут були, та аж зареготались і кажуть: „О щоб тебе з Денисом! Вже хоть що, а латку приставить. Де ж таки в чистому полі свідки. Вже коли порався, так сам на сам…”
Аж ось дзвоник. Сам справник прибіг і крикнув: „Де мертве тіло?”
„На місці, ваше благородіє!” одвіт дав голова.
„Писар! одбери понятих чесних людей, візьми з них присягу і веди до тіла: я сейчас буду. Голова! іди зі мною”.
Увівши голову в хату, защепнувсь і став його розпитувати, чи нема на кого якого підозріння, хто що казав при цьому ділі.
Голова, як мав Дениса за чесного, то й не сказав, як він приговоривсь, і не забризькав його. І так осталось.
Підїхав і лікар: заприсягли і понятії. Справник побачив між ними Дениса і каже: „Зачим же в понятті, та такого молодого парня поставили? Тут надобно добросовістних стариків”.
„Це ваше благородіє”, казав голова, „хоть і молодий чоловік, а в нас із стари-
13
